Tkalenko Daily Journal

Ми всі відчуваємо, що крадуть, але мало хто з нас достеменно розуміє, хто краде, скільки, де і як. Чи не єдиним експертом в цьому питанні в Україні є Олекса Шалайський. Оскільки це мій однокурсник, то я собі дозволю звертатися до нього, як я звик в старі добрі часи на хмельних плантаціях Бродівщини, тому не дивуйтеся злегка завуальованій фамільярщині в тексті. Ви мусите запитати, панове, а хто такий Шалайський і чим він займається?

Протягом кількох останніх років Олекса та його молода команда займаються лише однією чудовою справою – спостерігають за розмноженням пінгвінів в Антарктиді!
Жартую… Вони спостерігають, як в Україні проходять державні закупівлі!

Олексій Шалайський, керівник проекту “Наші Гроші”.
Нещодавно один з лідерів Євромайдану висунув його кандидатуру у Тимчасовий Уряд України.

Тобто Шалайський знає, хто, що, де і коли купує за державні гороші, і до чиїх кишень ці гроші потрапляють. Хоча, як на мене, чільне гасло західної журналістики “йди за грошима” Шалайський зрозумів дещо буквально… Але менше з тим.
Ми сидимо в кав’ярні, яка нічого нам не заплатила за рекламу, на вулиці імені… він нам теж нічого не заплатив, але ми його просто поважаємо: Шота Руставелі! Місто Київ, який нам теж нічого не платив, просто – респект за любов і відвагу.

- Олексо, вже протягом тривалого часу ти є смотрящім від народу, чи то від деяких представників певного народу, за тим, куди витрачаються наші гроші. Що саме ти робиш і чи можеш зробити деякі узагальнення, наприклад, що найважливіше ти зрозумів за цей час? (порада молодим журналістам – починай, як я, із загального, поступово звужуючись до конкретного… Хоча… забийте…)
- Ми спостерігаємо лише за державними закупівлями. Цим може займатися будь-хто, оскільки інформація відкрита, але мало хто в нашій журналістиці може собі це дозволити, бо за таку аналітику наші ЗМІ грошей не платять. Ми з партнером займалися цим багато років аматорськи, брали відкриту інформацію про те, які фірми виграюь тендери державних закупівель і намагалися відшукати їх реальних власників. А коли нам вдалося знайти фінансування (наш проект виграв міжнародний грант), ми змогли присвятити цій захоплюючій справі більше часу і зробити багато неймовірних відкриттів.
Якщо зробити узагальнення, то ми визначили чотири способи крадіжки державних грошей – через бюджет, через податки, через суди і через державні закупівлі.

Перший спосіб – крадіжка безпосередньо з бюджету.

Уявіть собі, що Верховна Рада приймає рішення подарувати Шалайському (тобто мені) один мільйон гривень. Як би це виглядало? Це було би, принаймні, дивно. Але це те, що наша Верховна Рада робить постійно. Ми не спостерігаємо спеціально за бюджетними перерахуваннями у Верховній Раді, але побіжно те що я побачив у минулому році – близько 5 млрд. грн. депутати перерахували з бюджету на рахунки компаній, якими вони володіють. При ретельному дослідженні я думаю сума сягне 10 млрд. гривень.

Відомий випадок, коли журналіст намагався запитати в Азарова, чому на рахунок фірми його сина було перераховано 200 млн. гривень. Оскільки ця крадіжка освячена на найвищому законодавчому рівні, то Азаром міг розмірковувати таким чином: якщо такий шанований представницький орган, як Верховна Рада вирішила, що на ці фірми потрібно перерахувати 200 млн. з бюджету, то напевно ж для цього були підстави. Чи ви вважаєте, що у Верховній Раді сидять дурні?

Другий спосіб крадіжки – через податки.
Один депутат облради шіснадцять разів експортував дороге обладнання і податкова кожний раз повертала йому ПДВ. При цьому обладнання не рушало з місця. Голова податкової забирав собі 60% в цій корупційній схемі. Пізніше цей депутат сказав сакральну фразу: “Платити ПДВ в Україні – це злочин”.

Крадуть не тільки через повернення ПДВ. Існують так звані податкові ями – це коли податкова пробачає олігархам мільярдні податкові борги. Кожен підприємець мріє потрапити в таку “яму”. Очевидно, що не безкоштовно.

Третій спосіб крадіжки – .через суди.

Їх застосовують, коли потрібно узаконити захоплення чи відчуження землі, нерухомого майна. Нерідко й переможці тендерів самі на себе подають в суд, купують виправдальне рішення, а потім затверджують його ще й в апеляційному суді. Таким чином вони діють на упередження. Маючи такі рішення судів на руках ніхто, навіть прокуратура, вже не може оскаржити незаконний тендер.
Таким чином ми дійшли до четвертого способу цупити наші гроші – через тендери державних закупівель. Це те за чим ми спостерігаємо і бачимо, що тут проходить левова частка державного бюджету. В 2013 році держава закупила товарів і послуг на 500 млрд. гривень. І всі ці гроші пройшли через тендери. Саме тому тендери є головним місцем де крадуться наші гроші. Якщо припустити, що крадеться по мінімуму – приблизно 30%, то не важко порахувати, що з цієї діри вкрадено 150 мільярдів гривень.

- Якщо сьогодні за спалену машину в Києві пропонують 600 гривень, то скільки ж можна спалити машин?

Ті , хто сьогодні є лідерами перемог на тендерах лише в минулому році привласнили стільки, що з легкістю можуть спалити не тільки всі машини України, але й всі машини Євросоюзу, з бульдозерами включно.

Але я говорю лише про мінімальну крадіжку. Часто ж тендери виграє компанія, в якої є тільки стіл і стілець. Припустімо, держава закуповує труби на мільярд гривень. Переможець тендеру купує ці труби у виробника за 100 млн. гривень і продає державі за мільярд.

Щодня ми стикаємося із новими чудернацькими схемами крадіжок. Ось сьогоднішня історія: кримська прокуратура три роки тому проводила тендер на інтернет обслуговування, і його виграла компанія-провайдер, яка запропонувала найменше – 100 тис гривень. Ніби все нормально. Компанія провела кабельну мережу і надавала послуги інтернету, а через рік настав час проводити наступний тендер. Постачальник послуг говорить – так це дорожче обійдеться, бо треба буде новому провайдеру міняти дроти, перевстановлювати мережу. Приймається рішення залишити старого провайдера, але вже за 220 тис. гривень. Ще через рік процедура повторюється, але прокуратура платить вже 500 тис. Це при тому, що вартість інтернету падає щороку, а перекласти кабелі можна за 10 тис. І ще ми бачимо, що в засновниках фірми провайдера фігурує Медведчук. І таких прикладів маса кожного дня
- Ти якось підозріло весело розповідаєш про ті злочини… А що чесних держзакупівеь не буває?
- Напевно є, але нам ще не пощастило їх зустріти. Тут не вижити без здорового професійного цинізму. Я відчуваю себе як хірург, який виконує свою роботу – розтинає, розглядає, препарує, ампутує… Якби я переймався кожним випадком, то давно зійшов би з розуму. Я фіксую подію і оприлюднюю її, не намагаючись дати цьому оцінку. Коли мені вдається викрити якийсь корупційний злочин, я отримую задоволення. А коли перед моїми очима розкривається невідома мені раніше віртуозна шахрайська схема, то я відчуваю щось типу екстазу. Я аплодую і виражаю захоплення. Це просто неймовірно, що люди вигадують і реалізують. Це справжнє злочинне мистецство.

- Яку тенденцію сьогодні можна спостерігати на ринку державних закупівель?
- Тенденція вимальовується досить чітко – за останні два роки всі тендери виграють компанії, якими володіють близько 30 осіб – це люди наближені до сім’ї Януковича. Також дуже рідко зараз тендери виграють компанії із Західної України. Ми відслідковуємо географію компаній переможців, і коли нещодавно якийсь тендер виграла компанія з Хмельницького, то в нас було маленьке корпоративне свято.
Отже, гроші йдуть на Схід. Наприклад, 17% коштів, які проходили через тендери на будівництво доріг було витрачено в Донецькій області. Це у десять-двадцять разів більше ніж отримали інші області. При цьому ж очевидно, що більша частина цих грошей буде вкрадено. Всі справи останнього часу про хабарництво пов’язані саме із несанкціонованим зазіханням на общак. Наприклад, переможець тендеру на будівництво доріг забирає собі 50%, а решту дає підряднику, щоб він чесно будував дороги для народу. А той краде ще половину з того, що отримав. Таку самодіяльність влада жорстоко і публічно карає.

Група компаній Єфремова виграє тендери на поставку обладнання на шахти – це його спеціалізація. Вони виграли тендерів в минулому році на 15 мільярдів – це гроші, які пішли на дотацію вугільної галузі. Якби від них було користі хоча б на три мільярди. Як правило закуповуєтья обладнання, на якому переможці тендеру можуть заробити найбільше. І це все, що їх цікавить. Обладнання виявляється або не потрібне, або коштує в рази більше, від своєї ринкової ціни.

Цікаву тенденцію показав цей рік і за ВВП – цей показник у так званих оранжевих (західних і центральних) областях вперше перевищив дані по східних і південних областях. Малий і середній бізнес “оранжевих” областей демонструє кращу динаміку і конкурентноздатність, ніж економіка Сходу, яка традиційно базується на великих містоутворюючих підприємствах. Спрямовуючи фінанси на Схід, влада намагається підтримати свій електорат. Але крадеться стільки, що електорат дуже слабо відчуває покращення. А через те, що люди живуть в містах, які виживають за рахунок одного підприємства, то його закриття означає для міста вселенську катастрофу. Та, не зважаючи на всю підтримку держави, підприємства продовжують закриватися…

Ось щойно прийшла інформація в один день держава повідомляє, що видобуток вугілля на державних шахтах збільшився на 5,8%. І за годину повідомлення, що рівень збитків на державних підприємствах вугільної галузі виріс на 14%, порівняно з минулим роком і склав 1,33 млрд гривень. Це ті збитки, які компенсує держава. Тобто, чим більше шахтьори дали вугля, тим більше нешахтьори змушені їм відлистати.

Новою тенденцією також можна назвати монополізацію тендерного корупційного бізнесу. Якщо раніше корупційний бізнес містив елементи конкуренції (припустімо за вирішення справи прокурор просить 100 тис., а суддя вирішує питання за 50 тис.). Така конкуренція регулювала ціни на корупційні послуги. І навіть примушувала корупціонерів самим активно шукати клієнтів. Після встановлення жорсткої вертикалі право вирішувати питання отримали тільки особи наближенні до сім’ї, які у “вирішенні питань“ окрім економічного стали враховувати якісь стратегічні інтереси. Логіку вирішення проблем – кому і скільки нести – стало розуміти важко. Така монополізація корупційного бізнесу відразу відбилася на кількості замовних вбивств – злочинність повернулася до рівня ранніх дев’яностих. Сьогодні ось вбили бізнесмена…

- Що ти маєш на увазі? Хто кого вбиває?

- Коли людину, наприклад, штрафує податкова на суму річного обороту компанії, фактично закриває її бізнес, і людина не може, не знає, як вирішити проблему навіть корупційно, не знає, кому дати хабаря, бо хабаря можуть взяти, але нічого не вирішити… В таких випадках все більше людей відповідають терором на терор.
- Олексо, ти говорив про 30 осіб, які сьогодні виграють всі державні тендери. Хто ці люди? І чи працює тут принцип Парето, коли 20% з цих тридцяти забирають 80% грошей?
- Сьогодні ніхто вже навіть не намагається конкурувати на тендерах держзакупівель. Переможці для того, щоб створити якусь ілюзію конкуренції виставляють на участь свої ж компанії. Але в середньому в держтендерах в Україні беруть участь 1,7 учасників. Тобто в 30% тендерів бере участь лише один учасник. Уявіть собі, що ви продаєте труби, які закуповує держава і йдете на тендер, де вам доведеться конкурувати з компанією бізнесмена Олександра Вікторовича Януковича. Ви будете витрачати час і гроші на купівлю і підготовку документації?
- А як ви знаєте, що компанії які беруть участь в тендерах належать «сім’ї» чи тій чи іншій особі?
- Раніше компанії, які перемагали в тендерах ховалися в офшорах. Але оскільки європейські банки і державні органи европейських країн почали боротьбу з незаконним відмиванням грошей, то наші переможці зрозуміли, що рота морських котиків може відкрити будь-який офшор. Тоді почали перемагати фірми, власниками яких виявлялися представники народу – студенти, чи селяни. Один тендер на закупівлю обладнання для шахт виграв селянин Василь з Білобородівки, Луганської області. Коли журналісти його знайшли, він був дещо не в адекваті і пояснив, що п’є на чесно зароблені гроші – за 1000 гривень він дав в оренду свій паспорт. Журналісти відкрили йому страшну таємницю, що в нього є фірма і рахунок в банку, на якому лежить мільярд гривень.
- Васілій, заберіть ваші гроші, полетимо на Мальдіви разом!
Але Васілій задовільнився чесно заробленою тисячою…

Якщо б я, скажімо, на місці наступного уряду розслідував корупційні оборудки цього уряду, то я б почав саме із цих Васіліїв і Колянів. Коли їм почати ставити питання і засвітити реальні строки за корупцію, вони почнуть називати своїх сусідів і друзів, яким вони давали свій паспорт. І коли таких селян будуть десятки і сотні, то всі мотузочки виведуть до голови.

Сьогодні вже ми спостерігаємо нову моду – в тендерах перемагають старі компанії, відомі бізнесмени. Але коли їх вітаєш з перемогою і запитуєш, як їм вдалося виграти такий ласий тендер, то вони показують пальцем на Банкову і дають зрозуміти, що змушені таким чином рятувати свій бізнес і життя. Вони просто виконують функцію прокладки.
Грошима з ними ніхто не ділиться.

Якось тендер виграла невідома нам компанія. Ми почали шукати сліди і помітили, що номер телефону директора цієї компанії збігається з одним із номерів компанії Олександра Януковича. Коли ми написали про це, і припустили, що ця компанія має стосунок до Януковича-молодшого, то відразу ж отримали листа від людей Олександра Януковича, які відреклися від переможця тендеру і запевнили, що телефони збіглися помилково. Як не ховаються реальні власники тендерних переможців, гроші лишають слід. І їх завжди можна знайти. Якісно замітати сліди вони не можуть, бо до таких операцій долучене дуже обмежене коло довірених осіб, як правило ті, з ким ти ходив до дитсадочка. Тому вони завжди щось недогледять і залишать сліди, які дозволяють нам відшукати їх справжніх господарів.

Інколи мені приходять листи типу: «Ми зацікавлені в тому, щоб наступна інформація була видалена з вашого сайту. Прошу повідомити скільки коштує ця послуга?» Я не знаю як реагувати на такі листи і поки що ніяк не реагую.

І ще одна тенденція нового часу – окрім корупційного бізнесу сім’ї вдалося мобілізувати й інші нелегальні бізнеси – наркобізнес і проституцію. Гроші з цих бізнесів сьогодні збираються в одну кишеню. Найбільший спротив такій монополізації намагалися чинити в Києві. Як правило київські власники кримінального бізнесу вкладали гроші в кораблі- ресторани, які стояли на Дніпрі. Доцецькі почали витісняти їх з Києва, топити кораблі. Сьогодні всі ці ресторани кудись поплили, перетворилися на летючих голландців і волочать жалюгідне існування на островах Канівського водосховища.

Ось такі узагальнення.
- А тепер перейдемо, до чогось конкретного. Що останнім часом тебе вразило?

- Нещодавно прокуратура почала розслідування тендера, який пройшов із порушенням закону. В тендері брали участь дві компанії засновниками яких було подружжя – одна належала чоловікові, а інша дружині. Це, зрозуміло, порушення і прокуратура визнала тендер недійсним. Подружжя подає в суд… але не на прокуратуру.
Дружина подає в суд і просить визнати свій шлюб недійсним.
- На якій підставі? – запитує суддя, – Ви вже одружені вісім років!
- Мій чоловік мене ніколи не любив і женився на мені з корисливих мотивів! – відповідає ображена жінка, – йому потрібні були тільки мої гроші.
Суддя кличе чоловіка і запитує, чи це правда, що він від самого початку мав такі ганебні наміри щодо своєї дружини. Чоловік важко зідхнув, потупив очі і зізнався, що таки так – одружився він тільки через гроші нареченої.
Справедливий суддя визнає цей шлюб недійсним. Таким, якого не було!
І прокурор отримує відповідь на свій запит – а шлюбу не було!
- Але ж на момент здійснення порушення ви пребували в шлюби! – каже прокурор.
- Ні, – каже колишнє подружжя, – нашого шлюбу ніколи не було. Ось рішення суду.
Тобто тендер проведено законно.
Хіба це не мистецвто? О’Генрі відпочиває.

- Олексо, я розумію, що все це дуже весело, коли б мова йшла не про мою країну, і не про майбутнє моїх дітей. Якщо країну контролюють люди, які займаються лише одним по життю – вдосконаленням шахрайських схем і крадіжок, то що нас чекає? При чому вони беруть кредити, вішають їх на наших дітей, а самі гроші розкрадають. Чи існує якийсь мирний шлях, яким ми можемо позбутися цих людей?
- Влада сьогодні може найняти будь-яку найпрофесійнішу армію світу і протистояти на рівні військового конфлікту з нею практично не можливо. Але є один фактор, який може суттєво вплинути на ситуацію. Як не дивно, але ті, хто зацікавлені сьогодні у найшвидшому завершенні конфлікту і мирній ліквідації Януковича – це олігархи?
- Кого ти маєш на увазі? Депутатів з фракції партії регіонів?

- Я маю на увазі тих олігархів, які мають ризики в реальному секторі, тобто володіють підприємствами в Україні. Та навіть і підприємства за кордоном – це ще більші ризики сьогодні. Інколи журналісти кажуть, що такий-то олігарх мільярдер, а я питаю – що в нього є? Які підприємства? Якщо взяти того самого Клюєва, який володіє електростанціями, то це теж не реальний сектор, а корупційний бізнес, оскільки він рентабельний доти, доки держава в нього купує електоренергію, переплачуючи в кілька разів. Без корупційної схеми, він виявиться не конкурентоспроможним поряд із сучасними дешевими енергоресурсами. А поки він державними важелями може блокувати розвиток альтернативної електроенергетики – його бізнес існує. Так само я не говорю про олігархів, які просто вкрали гроші і створили собі банки, або перевели гроші в офшори. Ці можуть палити машини.

Якось розмовляв із одним дуже багатим чоловіком, і він мені пояснив, як мислять реальні олігархи, власники підприємств. Він мене спитав: «Олексо, як ти думаєш, скільки коштує завод?» Я почав відповідати прописні істини. А він каже:
- Завод коштує стільки, скільки за нього дадуть. А дадуть за нього стільки, скільки коштують його акції. Так от, стоїть собі мій завод, працює, виробляє продукцію, відвантажує, покращує якість, модернізує обладнання… І раптом, хтось в когось почав кидати коктейлі молотова і в Києві палять за ніч тридцять машин. Що стається? Індекс фінансової стабільності України падає на кілька пунктів, акції українських підприємств на біржі падають, і мій капітал зменшується на кілька сот мільйонів гривень. Розумієш закономірність? Кожний кинутий коктейль Молотова, чи спалена машина обходиться мені в середньому в сто тисяч доларів!
Саме тому реальні власники виробництв як ніхто зацікавлені у встановленні стабільності. І саме вони намагаються гальмувати ескалацію протистоянь. У влади є гроші, для того, щоб найняти найманців, які покінчать з Майданом за лічені хвилини і встановлять відкриту диктатуру Януковича. Я думаю у багатьох офшорних олігархів чешуться руки, щоб пролити кров бандерівців на Майдані.
Але реальні олігархи, наприклад, Ахметов, Фірташ та інші, не дозволяють Клюєвам, Допкінам і Кернесам погуляти на повну. Вони для них суттєва перепона. Я думаю, там розмови тривають в такому ключі.
- Хлопці, якщо ви спробуєте тут щось замутити, то ми тут теж щось замутимо. Давайте порахуємо стволи…. Реальні олігархи, які розуміють, що Януковичу кінець по-любому, можуть профінансувати неоформальних лідерів Євромайдану. На мо думку – це і головний фактор, що сьогодні гальмує Януковича
- Чи правильно ярозумію, поки люди стоять на Майдані – тендери державних закупівель тривають?
- Безперечно.
- І судячи з динаміки 2013 року щодня в середньому по країні крадеться близько мільярда гривень? Тобто, кожний день сімя збагачується на мільярд?
- Ну… десь так… – сказав Шалайський

Я раптом відчув, що для Януковича час йде зовсім по іншому, ніж для нас. Для нього один день минає як мить, а для повстанців кожна хвилина тягнеться як рік. Якби я збагачувався кожного дня хоча б на 10000 гривень, то я б половину, навіть дві треті грошей віддавав, щоб переговори з оппозицією тягнулися безконечно… Уявляєте? Щодня Янукович може розмовляти з опозиціонерами і пригощати їх найдорожчим у світі коньяком. Я б на його місці за кожні переговори давав трійці по 20 мільйонів євро. Кожному… Тільки говоріть щось, хлопці, не мовчіть, вимагайте, ВИМАГАЙТЕ БІЛЬШОГО!…

Sunday, February 16, 2014 в 15:30