Шанхайські срюхи

Лю Пен наш перекладач. Ми сидимо в ресторанчику на Нанцзін дао в старому Шанхаї.
- Ланьсе в Китай біль пльоха. Сьяс в Китай халясьо. Ланьсе думала толька пакусять. Взлослий гавалила детям: тебе мяса вледна, тебе нузна быть умний, а тебе нузна быть красівий, кусай ріс, а я буду кусять мяса. Ланьсе не біля срюха. А тепель мноа срюха. Я знаю всє срюха в Шанхає. Рускіе приезять, хотять мноа срюха.
- Многа срюха – это плохо или хорошо? – питаю я.
- Эта халясьо… – каже Лю Пен і задумується. Китайці замість “р” кажуть “л”. А “р” в них виходить там, де треба сказати “л” . Тому шлюха стає срюхою. Срюхи для Лю Пена – це халясо. Коли не було срюх, не було і мяса. Срюхи – це символ єкономічного розвитку.
І дійсно, що може бути поганого в цих милих добродушних срюхах?
Єдине, що може викликати певний дискомфорт, це коли срюха – твоя мама.
Або дружина.
Або донька.
Або сестра.
Та навірь якщо й теща…
Хоча я подумав, а що такого неприємного в цьому. Ціба це так (ТАК!) аж (АЖ!) важливо?
На ринку срюх в Шанхаї жорстка конкуренція, відчайдушна боротьба за клієнта. Пропозиція явно перевищує попит. Ось хлопець і двоє дівчат на набережній Хуанпу просять тебе сфотографувати їх на їхній смартфон. Верар ю фром? Це сутенер. Він запропонує вам випити чаю в їхній компанії. Це постанова. Просто пряма пропозиція леді-масажу вже не працює…
Дійсно “мноа срюха”…

Tuesday, April 16, 2013 в 07:57

Leave a Reply

Ваше ФОТО!

You can leave a trackback from your own site.